Віднедавна у Центрі для користувачів з особливими потребами (І поверх) гостює справжнє щастя: сплетені з яскравих намистинок слоненя, кошеня та зайчик, фрукти у плетеному дерев’яному кошику, каченята, граючись з якими, можна легко навчитися рахувати, а ще – великий іграшковий ведмедик із дерев’яних намистин. Усе це – виставка робіт незвичайної майстрині Світлани Кандали. Зовсім небагато майстринь, які займаються бісером, оволоділи мистецтвом плетіння об’ємних іграшок без каркасу і проволоки. Більшість відгукується про техніку плетіння іграшок та фулеренів, як про техніку, складну для освоєння. Тож як прийшла до цього виду рукоділля незряча майстриня, що не лише оволоділа таким видом мистецтва, а ще й навчає інших, зокрема і дітей із вадами зору? Вона розповіла нам свою історію:
«Поганий зір був у мене з народження – міопія високого ступеня. Але займатися рукоділлям почала ще в 7 рочків. Мама навчила мене в'язати. Одного дня посадила мене і троюрідну сестру й сказала: "Ось я вам показую, як в'язати спицями, все інше буде залежати від вас, хто буде в'язати в майбутньому, а хто – закине”. Сестра зв'язала шарфик для ляльки, а я стала в'язати далі. Можливості купувати мені пряжу в мами не було. Я брала старі в'язані речі, розпускала їх, потім пов'язувала в довгі нитки і в'язала. Досі пам'ятаю зв'язану мною смугасту безрукавку, вона була з червоних і білих смужок, шириною чотири сантиметри кожна, із двома джгутами спереду. Це була річ, яку я зв'язала для себе і могла носити, до цього були шкарпетки, пінетки, шарфики.
Моє рукоділля допомогло мені пережити втрату зору – у 16 років я остаточно осліпла. Спочатку було важко змиритися, не могла прийняти цю ситуацію, потім зрозуміла, що потрібно пристосовуватися до нового життя, учитися робити все на дотик. Так як я була практично ще підлітком, і гуляти на вулиці самостійно, і взагалі жити в суспільстві зі зрячими, не могла, тому сиділа вдома. Потрібно було вдома себе якось реалізувати, ось тоді й стало в нагоді моє в'язання. На той час я вже швидко в'язала, і мені не потрібно було дивитися на в'язку. Стала освоювати візерунки, переписувати їх шрифтом Брайля. Чим складніше був малюнок, тим більше мене захоплювало рукоділля, складні візерунки в'язала вже по пам'яті. Але з часом в'язання відійшло в бік, бо не було вже в ньому потреби. Стала вивчати комп'ютер. Через інтернет навчилася нового виду рукоділля, і бісероплетіння виявилося новим вікном у життя. Навчилась плести квіти, дерева, тварин, збирала схеми, якими могли б користуватися незрячі люди. Надалі навчилася записувати аудіомайстер-класи, навчала незрячих людей плести з бісеру через інтернет. Пощастило застосувати мій досвід і в реальному житті, навчаючи незрячих дітей бісероплетінню.
Мені подобається займатися саморозвитком, і тому я не стою на місці. Одного прекрасного дня освоїла дуже рідкісну в нас техніку: плетіння з намистин фулеренів. Це дуже захоплюючий вид рукоділля. Тут розвивається образне мислення, дрібна моторика, і ще є купа необмежених можливостей. Поступово стала збирати з різних джерел нові й нові схеми. Буває складно знайти людину, яка допомогла б розібратися з тією чи іншою моделлю, але мене це не зупиняє, нехай повільно, але я йду вперед і досягаю своєї мети. А ще я вдячна всім людям, які зустрілися на моєму шляху і допомогли мені вдосконалюватися. І сама відкрита для співпраці та рада допомагати».
